У 2020 році завершується процес децентралізації, завершують свою дію низка молодіжних регіональних стратегій і програм, зокрема на Львівщині – обласних програм «Молодь Львівщини на 2016 – 2020 роки» та «Сприяння розвитку інформаційного простору та громадянського суспільства на 2018 – 2020 роки».
На сьогодні вже сформована державна та регіональні стратегії соціально-економічного розвитку країни до 2027 року, в яких «червоною ниткою» проходить теза про ключову роль молоді в побудові демократичної України.
В цих умовах важливо дослідити ефективність діючої на сьогодні молодіжної політики в регіонах і зокрема у Львівській області та запропонувати конкретні підходи для підготовки нових регіональних молодіжних програм.
Упродовж років незалежності в Україні молодіжна політика стала складовою державної політики та являє собою цілісну систему заходів, спрямованих на створення необхідних умов для свідомого вибору молодими людьми свого життєвого шляху.
Підвалини молодіжної політики в незалежній Україні було закладено з прийняттям Верховною Радою України Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (15 грудня 1992 року)[1] та Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (5 лютого 1993 року)[2], якими визначаються загальні засади створення умов соціального становлення та розвитку молоді, основні напрями реалізації державної молодіжної політики.
Окрім цих базових документів була сформована низка Указів та Розпоряджень Президента, які регламентують окремі аспекти державної молодіжної політики, зокрема щодо: підтримки молодіжних громадських організацій, забезпечення працевлаштування, розвиток молодіжного житлового будівництва, робота з обдарованою молоддю тощо. На виконання цих законів та указів періодично формувалися відповідні стратегії та державні та регіональні цільові програми.
Рефреном всіх вищезгаданих документів звучить гасло, що «Молодь є важливим елементом сучасного українського суспільства і ключовим фактором соціального та економічного прогресу країни, творчим та потужним ресурсом, що буде визначати напрямок уряду та політики».
На кожному етапі переформатування стратегічних документів, що стосуються молоді, проводилась інвентаризація проблем молоді, як правило – доступність освіти; зайнятість; погіршення стану фізичного і психічного здоров’я; забезпечення житлом; зовнішня трудова міграція, зростання рівня злочинності та правопорушень, зменшення інтересу до літератури, мистецтва, культурної спадщини тощо.
Регулярно відзначалися і проблеми механізмів реалізації державної молодіжної політики – недосконалість правового регулювання; низький рівень науково-методичного забезпечення процесу; низький рівень взаємодії центральних і регіональних/місцевих органів виконавчої влади та громадських об’єднань, які представляють інтереси молоді; нечіткість визначення прав і обов’язків молоді та суб’єктів, які беруть участь у реалізації державної молодіжної політики. Відповідно у державних та регіональних програмах фіксувалися шляхи подолання проблем.
Все це правильно. Однак є ще одна проблема, базова. Суть її полягає в патерналістському характері молодіжної політики в Україні, що проявляється у намаганнях контролювати та направляти розвиток молодих людей з боку дорослих протягом якомога довшого періоду. Хоча молодь і розглядається як «ресурс, що буде визначати напрямок уряду та політики», застосування патерналістського підходу призводить до того, що молодь розвивається так, як цього хочуть дорослі. Патерналістський підхід дуже чітко визначає бажання дорослих щоб «молодь, яку ми хочемо бачити» йшла шляхом, «яким ми хочемо».
Тому, які б чудові і інноваційні молодіжні стратегії і програми не розроблялися, патерналістський підхід буде нівелювати ефективність цих документів.