Що таке стратегічне планування, або Як перетворити Васюки у Нью-Васюки?

0

Проект «Блогери за добре врядування» закінчує публікувати серію блогів про 12 принципів доброго врядування. Настав час від теорії перейти до практики. До нашого проекту долучився експерт із стратегічного планування Олександр Софій, який брав участь в розробці Стратегії розвитку Львівщини до 2020 року та Планів заходів з її реалізації 2017-2018 та 2019-2020, у розробці і подальшому моніторингу обласних цільових програм: Програми розвитку освіти Львівщини 2013-2016 та Програми розвитку освіти Львівщини 2017-2020, Програми Конкурс ініціатив громад 2011-2015 та Конкурс ініціатив громад 2016-2020, Програми підтримки співробітництва територіальних громад у Львівській області 2019-2020.

Сподіваємося, що блоги Олександра Софія, який у рамках діяльності ГО «Європейський діалог», допомагає ОГТ розробляти та впроваджувати стратегії розвитку, будуть цікаві читачам і корисні місцевим активістам та владі.

У багатьох невеликих населених пунктах України, які увійшли до складу об’єднаних територіальних громад (ОТГ), останнім часом почався переполох. У периферійні села та містечка, куди раніше не часто потикався хтось не місцевий, раптом почали їздити якісь експерти, часто навіть іноземці, збирати мешканців, випитувати їх, читати їм лекції, проводити тренінги, змушувати людей щось писати на листках, малювати маркерами на великих шматках паперу. Інколи доходить до того, що ходять прямо по хатах людей і просять заповнити якісь анкети. І частина мешканців ніяк не може збагнути, що відбувається?

Реформи системи місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою та міжбюджетних відносин (у народі просто – децентралізація) принесли у ці невеликі населені пункти, які вирішили об’єднатися у громади, нове для них явище – стратегічне планування розвитку. Раніше процес стратегічного планування в Україні стосувався здебільшого центрального рівня, областей та великих міст. Також на рівні районів розроблялися документи, що називалися стратегіями, затверджувалися районною радою і успішно лягали на поличку.

Сьогодні ж стратегічне планування в Україні вже пронизує всі рівні прийняття рішень – від національного рівня до адміністративно-територіальних одиниць базового рівня (ОТГ).

З історії стратегічного планування

Звідки взялося саме поняття стратегічного планування? Цікаво, що своїм корінням воно іде у військову сферу. Навіть сам термін «стратегія» із давньогрецької означає мистецтво полководця. Перші «підручники» із мистецтва військової стратегії розробляв ще китайський мислитель Сунь Цзи у 6 столітті до нашої ери. Його трактат «Мистецтво війни» є найвідомішим давньокитайським трактатом та однією із найпопулярніших книг, яка перевидається до цього часу. Ще одним прикладом теоретичного осмислення стратегічного планування у давні часи є давньоіндійський трактат Артхашастра (4 століття до нашої ери), який детально описує питання грошово-кредитної політики, міжнародних відносин, військових стратегій. Практичним втіленням стратегічного планування у військовій сфері стали воєнні кампанії Александра Македонського, Ганнібала, Юлія Цезаря. 

Широко стратегічне планування у військовій сфері почало застосовуватись у першій половині 19 століття в Пруссії. Фельдмаршал Гебхард фон Блюхер запровадив новий підхід до планування військових операцій, в основу якого лягли детальне картографування та вивчення місцевості, що дало змогу точно прораховувати швидкість та напрямки просування військ та обозу, враховувати інші фактори, які раніше не бралися військовими стратегами до уваги.

У мирне життя стратегічне планування «перекочувало» аж після закінчення Другої Світової війни. У 50-60-х роках почалися перші теоретичні напрацювання застосування стратегічного планування в економіці та менеджменті, але воно стосувалося більшою мірою фірм та компаній. Впродовж 70-х років стратегічне планування пережило певний «бум» як на теоретичному, так і на практичному рівні, але знову ж таки сфера його застосування обмежувалась зазвичай компаніями. Поступово популярність стратегічного планування пішла на спад, але з новою силою почала зростати в 90-ті роки і до сьогодні. Стратегічне планування поширилось також на планування розвитку території – від країн та навіть їх союзів (Європейський Союз) до муніципалітетів, а відтепер – до об’єднаних громад. 

Що таке стратегічне планування? 

На сьогодні можна знайти десятки посібників, методичок, монографій, і в кожній – своє визначення цього поняття. Спробуємо описати стратегічне планування шляхом виділення головних його ознак.

Кінцева мета стратегічного планування – позитивні зміни.

Але ці зміни є наперед передбаченими, чіткими і запланованими. Взагалі стратегування починається із мрій. Інколи цей процес на початку нагадує перетворення Васюків у Нью-Васюки із океанськими лайнерами на Волзі і прямим космічним сполученням із Венерою, як в Остапа Бендера, і тоді в даний процес втручається реальність, здоровий глузд і реальні розрахунки. Помріяли? А тепер спустимось на землю і поміркуємо, що з намріяного ми дійсно можемо реалізувати.

Стратегічне планування передбачає вироблення моделі поведінки, яка дозолить запобігти найбільшим загрозам, використати головні переваги і оптимально розподілити наявні ресурси. 

Ми повинні знайти найгірший сценарій і зробити все, щоб він не відбувся. Ми повинні знайти наші найсильніші сторони і розвинути їх ще більше, так, щоб ці сильні сторони стали точками зростання. Загалом цих точок зростання може бути не так вже й багато, але вони можуть потягнути за собою розвиток цілої території. Класичним вже став приклад Львова, який у своїй Стратегії розвитку на 2012-2025 роки виокремив два головних напрямки розвитку – туризм та IT-технології. І дійсно досягнув чималих результатів. 

Стратегічне планування – це процес, який передбачає залучення широкого кола учасників. 

Даний процес не завершується після затвердження певного документу. Він триває протягом усього часу, на який розрахована стратегія, у вигляді моніторингу реалізації, внесення змін та корективів, затвердження нових планів реалізації стратегії. 

Чому важливо залучити до процесу стратегічного планування якомога ширше коло зацікавлених сторін? Цікавий приклад розповідали колеги із Польщі. В одному із великих польських міст була проблема із сквером. Проблема полягала у тому, що там постійно збиралися проводити час футбольні фанати. Часто їхні посиденьки, особливо після програшу улюбленої команди, закінчувалися масовим вандалізмом, сквер постійно був засміченим, для інших мешканців перебувати у ньому було не надто приємно. Влада міста неодноразово намагалась покращити благоустрій скверу, але дуже швидко він знову повертався до свого звичного занедбаного стану. Нарешті міська влада вирішила поговорити із молоддю, яка постійно там збиралася. В результаті міські урядовці і футбольні фанати домовились: сквер облаштують так, як цього б хотіли ультрас, але вони, у свою чергу, зобов’язуються слідкувати за порядком у сквері. Після того, як молодь відчула, що сквер закріплений за ними і що це щось таке, до чого причетні вони самі, там настав повний порядок. Тепер якийсь необачний пішохід, який вирішить пожбурити у сквері фанатів недопалок повз урну, може отримати по шиї від тих, хто ще недавно сам нищив цей сквер. Цей приклад ілюструє, які зміни можуть настати на певній території, якщо влада і мешканці почують одне одного і почнуть працювати разом – разом планувати і разом втілювати ці плани в життя. 

Стратегічне планування – це рух від майбутнього до теперішнього. У процесі стратегічного планування необхідно дати відповіді на кілька  головне запитання: 

  • Чого ми прагнемо?
  • Де ми хочемо опинитися через певний відрізок часу?
  • Які ресурси у нас є, щоб досягнути бажаного?
  • Що нам заважає?
  • Що нам потрібно зробити, щоб досягнути бажаного?

Що потрібно пам’ятати про стратегічне планування?

Написане у стратегії повинне бути реалістичним. 

Пригадую, якось на останньому засіданні робочої групи із розробки стратегії розвитку заступник голови прошепотів до голови: «Слухайте, я тільки зараз зрозумів – це ж все, що ми там позаписували тепер нам доведеться виконувати». 

Це неперервний процес, який не завершується після розробки та ухвалення документу стратегії. Найбільший ефект досягається тоді, коли даний процес є неперервним не лише для керівництва, а й для мешканців, які після завершення процесу розробки документу продовжують долучатися на етапі моніторингу, коригування та розробки нових планів реалізації стратегії. 

Цей процес вимагає діалогу та співпраці якомога ширшого кола учасників. Експерти можуть написати вам весь документ стратегії, і цей документ буде бездоганним. Але чи справді вам потрібні кількадесят сторінок, помережаних дрібними буквами, які лежатимуть на полиці і припадатимуть порохом? Справжня, «жива» стратегія має бути «вистраждана» мешканцями. При цьому дуже важливо залучити «внутрішніх» фахівців зсередини у всіх ключових сферах до процесу стратегічного планування. Практика показує, що найважче залучити до цього процесу підприємців, але їх участь у стратегічному плануванні розвитку є вкрай важливою.

Стратегічне планування орієнтоване на сталий розвиток, що означає гармонійне поєднання трьох сфер – економічної, суспільної та екологічної. Не можна розвивати якусь одну сферу за рахунок занепаду іншої. Наприклад, якщо в процесі стратегічного планування ми вирішимо створити на певній території небезпечний хімічний комбінат на десятки тисяч робочих місць, який забруднюватиме середовище, то ми досягнемо позитивного економічного ефекту, але через погіршення екології невдовзі більшість мешканців покинуть територію. Практика показує, що на даному етапі у багатьох громадах у процесі стратегічного планування найважче визначити пріоритети, точки росту в економічному блоці. Робочі групи із розробки стратегій розробляють десятки проектів у соціальному та екологічному блоках, які передбачають витрачання коштів, але дуже важко напрацювати хоч невеликий перелік проектів, спрямованих на економічний розвиток і зростання доходів бюджету.

Стратегічне планування повинне допомогти знайти свою «родзинку», нішу, виражену в місії та баченні. Завдяки цьому певна територія може стати впізнаваною, створити власний бренд.

Олександр Софій, експерт ГО «Європейський діалог», спеціально для «БЛОГЕРІВ»

Коментарі