Сміливі завжди мають щастя.
Іван Багряний
У час, коли наша країна запевнила весь світ у прагненні бути не лише територіальною частиною Європи, молодь як ніколи намагається бути активними у своїх поглядах та вчинках. Ми намагаємося щось змінювати, щось творити, відвідувати інші краї, ну і врешті – ми доносимо людям інформацію про Україну.
Сьогодні існує чимало організацій, які координують та влаштовують різноманітні цікаві тренінги, проекти, конференції із метою залучення молоді до активної життєвої позиції. Теми таких заходів можуть стосуватися екології, політики, здорового способу життя, журналістики, спорту – будь-чого. Кожен зацікавлений може обрати проект, який йому ближчий до душі та заповнити анкету на участь. Переважно вимоги прості: знання англійської мови, зацікавлення у темі проекту та вік 18-25 років (інколи й більше). А потім уже на конкурсній основі вас обирають (або ж не обирають) учасником проекту.
Приємних моментів у подібних подорожах завжди безліч: новий досвід, навички у спілкуванні англійською, цікаві зустрічі, нові міста, країни, знайомства (!). І найголовніше: після такої поїздки ви станете більш обізнаними у сфері, яку вивчали протягом тренінгу.
Що? Де? Коли?
Мені пощастило двічі стати учасником проекту «Young journalists on tour» як член львівської громадської організації «Європейський діалог». У листопаді минулого року у Вроцлаві (Польща). Цього ж року весною у столиці Німеччини – Берліні та неподалік нього у Требніці. Організатори проводять його уже багато років, щоразу варіюючи сферами вивчення.
Отож, німецький тренінг був спрямований на журналістів, які бачать себе у спортивному медіа-просторі. Проект проходив у три етапи: перші кілька днів учасники мали змогу ознайомитися зі знаннями в журналістиці та сталому розвитку (друга підтема), отримуючи їх від професіоналів. Другий етап – практичний: застосування вивчених знань та навичок під час екскурсій до двох міст, де в останні роки відбулися дві гучні спортивні події: Берлін (Чемпіонат Світу 2006) і Познань (Чемпіонат Європи 2012). Після повернення до основного місця локації ми писали статті, на основі зібраних матеріалів за допомогою індивідуальних консультацій, які зрештою вийдуть друком однією газетою (як і по завершенню попереднього проекту). До того ж, із першого ж дня ми вели свій блог (лінк доступу: http://yjot2014.tumblr.com/).
Спорт для людей
Раніше я ніколи не уявляла скільки шарів є у спорті. Завжди гадала: гра собі та й усе, цікава, запальна, але невже може бути ще щось? Але таааак! Це важкий процес, над іміджем якого працюють чимало людей, який потребує чималих капіталовкладень, це часто перш за все гроші, а вже потім це гра, яка надихає та згуртовує. До того ж, це сфера культурного життя будь-якого суспільства, яка ну ніяк не може обійтися без журналістики. Адже звідки би ми знали про всі перемоги, поразки, хто би ще створював нам імідж кумирів?
Проект познайомив мене із «закулісним» спортом на прикладі найкращих стадіонів Берліну: Олімпійський та Юніон Берлін Стадіон. Перший збудований ще Гітлером, зараз там грає Герта (футбольний клуб Берліну), а другий – справжніми вболівальниками для своєї улюбленої команди «ФС Юніон Берлін». Ми побували у переодягальнях, конференц-залах, прес-центрах, VIP-зонах. Зустрілися із чималою кількістю громадських організацій, які так чи інакше пов’язані із спортом.
Для прикладу, у нас була зустріч із представником ГО «Viva con Agua» (з іспанської – «життя у воді»), яку створили гравці одного німецького футбольного клубу FC St. Pauli. Вони, відвідуючи Кубу, були вражені нестачею питної води у місцевих мешканців. Тому створили цю організацію із метою збору коштів для таких потреб у всьому світі. В Україні таких організацій, на жаль, не зустрінеш.
Тренінг = цікаво
Величезним плюсом у подібного роду засвоєнні матеріалу є цікаві способи його подачі: мультимедійні, атракційні, ігрові чи за допомогою міні-змагань між учасниками. У нас постійно був детально продуманий графік дня, і не було часу сумувати. Навіть коли ми не навчалися, то грали у футбол, чи влаштовували барбекю, чи якісь веселі тематичні вечори.
Для мене найцікавішим став український вечір, що очевидно. Всі українці (а нас було аж дев’ятеро) одягли вишиванки і влаштували справді пам’ятні розваги: вікторину із запитаннями про Україну-неньку (призи – укр. сувеніри), кожному учаснику та тренеру дістався наш прапорець, вдалося почастувати вітчизняними солодощами та алкоголем. Не обійшлося без українських традиційних танців, ігор, музики і, як результат, – справжньої української дискотеки, як ото буває в нас на весіллях у західних селах.
Німеччина – вінегрет людей
І все таки попри крутезний навчальний процес протягом усіх десяти днів, я аж ніяк не можу відділяти цю поїздку від міста, в якому ми були. Берліні. Мабуть, це стало найважливішою і найбільш пам’ятною річчю за всю поїздку. Це не перша моя подорож за кордон: доводилось бувати кілька разів у Польщі та провести місяць у Великій Британії.
Але Німеччина стала зовсім іншою поїздкою. Точніше сам Берлін, який не схожий на усю консервативну німецьку країну. Там люди інші, там люди дивні, розслаблені, неоднакові, це помітно не лише у їхній поведінці, але й у одязі чи різнобарвному волоссі. Вперше в житті я бачила трансвеститів, проституток, серед білого дня продавців марихуани та зовсім голого дядечку, який прогулювався ввечері мостом.
Поряд із цим, там панує суцільний арт-хаус: люди на вулиці творять музику, співають, слухачі ж насолоджуються нею лежачи на асфальті, тут звичне діло побачити танці на посеред дороги чи культуру-handmade із, приміром, велосипеда. Це місто-графіті. Тут розмальовано все: починаючи Берлінською стіною і закінчуючи східцями ескалатора у метро.
До того ж, німці пам’ятають свою історію, тут все дихає нею: Берлінська стіна, колишній пост пропуску у зх/сх частину Німеччини, картини із зображенням політичних персоналій, вулиці, будинки, вони навіть не забувають про того, кого страшно згадувати: Гітлера. Раніше я думала, що німці цураються його, але тепер зрозуміла, що вони не соромляться своєї історії, адже це як тілесна вада, якої не позбудешся вже ніколи.
Знаєте, зазвичай, їдучи у якесь чуже місто, хочеться побачити його архітектурне багатство. Берлін же ж не такий: там є всього Німецька опера, будівля парламенту, найвизначніша пам’ятка – Бранденбурзькі ворота ну і ще кілька гарних забудов. І хоча у мене маніакальна пристрасть до гарної архітектури, її незначна присутність у Берліні не завадила закохатись у це місто. Чи скоріше захопитися ним.
Шукай!
Молодь – то, кажуть, цвіт нації! Мабуть, саме із таких мотивів Євросоюз так завзято намагається долучати юнаків та юнок до різного роду активної діяльності.
Побувавши на такому крутому проекті, я з упевненістю можу сказати, що немає чого боятися! Варто шукати щось нове, пробувати і не розчаровуватися, якщо з першого разу воно не виправдовує сподівань. Бо якщо не там, то десь-інде є люди, які чекають на тебе. Бо якщо не ти, то немає кому.
І справді, моя поїздка складалася зі суцільних плюсів. Адже спілкувалися ми лише англійською мовою, при цьому всі учасники проекту виявилися крутими людьми. До того ж, коли ти людина хоч трошки відкрита світу, то обов’язково знайдеш плюси усюди.
Христина Процик,
ст. СНУ ім. Лесі Українки