Одним із розділів нашого дослідження “Реформування культурних політик: дослідження зв’язків культурно-мистецької сфери та туристичної привабливості територій” є аналіз досвіду громад в Україні щодо використання пам’яток культурно-історичної спадщини для розвитку туризму на своїй території. Позитивну інформацію по цій темі знайти легко – мережа інтернет переповнена оптимістичними повідомленнями про успіхи. Для прикладу, проведений етнофестиваль, на який прибули сотні туристів, чи проведена толока, у ході якої молодь містечка прибрала територію руїни замку ХХ століття і т.д. У більшості випадків така узагальнена інформація з медіа не розкриває секретів окремих успішних громад, а часто подає її у викривленому світлі. Щоб прояснити цю ситуацію, ми і взялися за нашу аналітичну роботу.
Поглиблений аналіз часто висвітлює набагато серйозніші проблеми, ніж видається на перший погляд, як от у випадку нещодавного скандалу із встановленням каплички поблизу Стільського городища. Тут річ не лише в суперечці між громадою, обласною владою та науковою спільнотою щодо законності встановлення скульптури Богородиці чи її естетичної цінності.
Проблема лежить набагато глибше. Масштабний і унікальний середньовічний комплекс Стільського городища, що розкинувся на площі близько 250 га, залишився “невидимим” для місцевої громади і влади, адже у стратегічних документах Тростянецької ОТГ, на території якої розташоване городище, не має ЖОДНОЇ згадки про нього. Ба більше, як засвідчили подальші події, городище сприймається не як потенційний туристичний ресурс, здатний стати основою економічного благополуччя громади, а як перепона для розвитку свого власного підсобного господарства (пісочку на будову чи печерку під льох).
У наростанні конфлікту навколо городища, скоріш за все, є провина кожної зі сторін, адже і центральна влада, і обласна, декларуючи опіку над городищем і надавши йому статус пам’ятки археології, створивши історико-культурний заповідник “Стільське городище” та регіональний ландшафтний парк “Стільське Горбогір’я” не подбали за банальне документальне оформлення меж заповідника. Для громади відкриття історичної пам’ятки не принесло ні відремонтованої дороги, ні школи, а лише обмеження та заборони, накладені законодавством. У результаті – сторони отримують не потік туристів і доходи, а конфлікт.
Більше про цей випадок, а також досвід взаємодії туризму та культури у інших громадах, ви зможете дізнатися із нашого дослідження у вересні цього року, яке ми готуємо за підтримки Українського культурного фонду.