Сприяння розвитку культури в Україні: дослідження зв’язків культурно-мистецької сфери та туристичної привабливості територій – фінальний текст проєкту

0

ГО “Європейський діалог” завершує проект, вінцем якого стала підготовка аналітичного дослідження “Сприяння розвитку культури в Україні: дослідження зв’язків культурно-мистецької сфери та туристичної привабливості територій”, проведеного за фінансової підтримки Українського культурного фонду.

У результаті проведеного дослідження команда проєкту дійшла наступних висновків:

Загальні висновки дослідження

  1. Події на Майдані у 2013-2014 роках відновили західний вектор розвитку України. Одним із вагомих результатів Євромайдану стало підписання Угоди про асоціацію Україна-ЄС, яка зафіксувала зовнішні зобов’язання України щодо необхідних реформ в усіх сферах суспільного життя, зокрема і щодо культури – як ключового чинника посилення загальноукраїнської солідарності та української ідентичності.
  2. Із 2014 року розпочався процес прийняття прогресивних законів у галузі культури, який продовжує динамічно змінюватися. Практично щороку вносяться зміни в закони та нормативні акти, які охоплюють все більше окремих сфер культури, активізують інтеграцію українських культурних інституцій до європейських мереж і програм. Загальний тренд змін – акцент на важливості економічної (комерційної) складової культурної діяльності, що має розширювати поле можливостей закладів культури заробляти на себе кошти. Особлива увага при цьому приділяється креативним індустріям – як узаконеним видам економічної діяльності. Однак, туризму, як провідній галузі економіки і одному із ключових факторів розвитку культури, законодавче поле культури не приділяє належної уваги і жодним чином не регламентує відносини культурно-мистецької сфери із туризмом.
  3. На фоні динамічних законотворчих змін у галузі культури законодавство про туризм ще потребує серйозного доопрацювання. Тим не менше, питання культури в діючих законах займають важливе місце – серед видів туризму чільне місце відводиться культурно-пізнавальному туризму; послуги культурного характеру є ключовою складовою туристичних послуг, а туристична привабливість території, окрім зручного географічного розташування, транспортної доступності та сервісів, має включати певну концентрацію культурних ресурсів. Визнається, що туризм сприяє збереженню та просуванню культурної спадщини, відродженню об’єктів традиційної архітектури, ремесел.
  4. Пандемія COVID-19 підштовхнула державу до прийняття першочергових кроків у питаннях подолання її наслідків та подальшого розвитку країни, у тому числі галузей культури і туризму. 16 червня 2020 року було ухвалено Закон України «Про підтримку культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу через карантин пов’язаний із поширенням COVID-19», а 15 вересня 2020 року в першому читанні було прийнято за основу проект Закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної підтримки культури, туризму та креативних індустрій». Ці кроки мають підтримати виробників продукції в галузях культури, туризму та креативних індустрій, що сприятиме їх розвитку.
  5. Майдан 2013-2014 років також активізував процес децентралізації в Україні, який здійснив перерозподіл повноважень і ресурсів між рівнями влади та поклав на нових суб’єктів – об’єднані територіальні громади – відповідальність за підвищення якості життя людей та соціально-економічний розвиток громади. Децентралізація ставить під питання традиційні відносини між центральними, регіональними та місцевими органам владами, зокрема у частині розподілу функцій, відповідальності та фінансування галузі культури. При цьому існують ризики, що низький рівень розуміння цінності культурних інвестицій та недостатність коштів на місцях призведуть до подальшого руйнування об’єктів культурно-історичної спадщини. З іншого боку, процес децентралізації є можливістю переглянути існуючі культурні і туристичні політики з метою оптимізації надання відповідних послуг і підтримки сучасних креативних ініціатив.
  6. Зміни в законодавчому полі та прихід у державне управління на центральному рівні фахівців із недержавного сектора відкрив можливості для більш прямого й прозорого впливу та адвокатування змін у галузевих політиках, які реалізувалися у створенні нових стратегій, нових інституцій та започаткуванні впровадження учасницької моделі урядування. В нових державних стратегічних документах були сформульовані конкретні напрямки розвитку культурно-мистецької сфери, які пропонують активне використання культурного потенціалу як економічного фактору, зокрема й у галузях туризму та культури. Значна увага приділяється й інноваційним підходам щодо фінансування культури – запровадження системи податкових стимулів задля підвищення привабливості приватних інвестицій, створення системи грантової підтримки на засадах співфінансування закладів культури, створення державного гарантійного фонду для заохочення кредитування культурних операторів та індустрій із боку фінансових інституцій.
  7. У питаннях розвитку туризму нові галузеві стратегічні документи не запропонували нічого нового. І тільки у Державній стратегії регіонального розвитку до 2027 року було запропоновано інноваційні завдання щодо розвитку внутрішнього туризму, зокрема шляхом сприяння впровадженню моделі туристичних дестинацій «Smart Tourist Destination» на регіональному та місцевому рівні; сприяння інтеграції об’єктів культурної спадщини і територій в міжнародні, національні та регіональні культурні і туристичні маршрути. Пандемія COVID-19 також підштовхнула Міністерство культури та інформаційної політики до розробки загальнодержавної програми розвитку туризму та відповідних регіональних програм на основі зокрема так званих «туристичних магнітів» – найбільш привабливих із точки зору туризму об’єктів історико-культурного та природного значення.
  8. На регіональному і муніципальному рівнях стратегічні документи щодо розвитку культури і туризму виглядають «більш традиційно» – питанням культури, як правило, відводиться місце в соціальному блоці у частині покращення культурних послуг громадянам, а туризму – як фактору економічного розвитку через збільшення туристичних потоків на основі використання культурно-історичної спадщини. Треба відзначити, що у новоприйнятих регіональних стратегіях до 2027 року з’являються окремі інноваційні підходи, які пропонують активне використання культурного потенціалу для покращення туристичної привабливості територій шляхом підтримки культурно-креативних індустрій, музеїв, традиційних народних промислів, промоції нематеріальної культурної спадщини, активізації проведення фестивалів, створення нових культурно-туристичних маршрутів.
  9. Особливо прогресивним у цьому плані виглядає «Стратегія прориву міста Львова», яка декларує, що основою розвитку міста стає наявність креативних людей, що Львів – це не лише комфортне і красиве місто, а динамічне середовище для постійного особистісного росту та самореалізації, й одним із ключових напрямків розвитку якого є розвиток індустрії гостинності, створення альтернативних туристичних маршрутів, розвиток нових підходів до туризму.
  10. Нові підходи у стратегічному плануванні, а також завершення реформи місцевого самоврядування і адміністративного територіального устрою України, вимагають перегляду існуючих структур управління та управлінських методів, особливо в частині розрізненості зусиль різних рівнів органів влади, відсутності дієвих механізмів їх координації. Реформа Міністерства культури, якому підпорядковуються галузі культури і туризму, передбачає зміну фокусу роботи міністерства на формування державних політик, які реалізують новостворені державні агентства та державні інституції (Український культурний фонд, Інститут Книги). Однак, на регіональному і муніципальному рівні система управління ще чекає змін до остаточного узаконення розподілу повноважень і ресурсів між обласним, районним та муніципальним рівнями.
  11. «Лакмусовим папірцем» ефективності будь-яких стратегій є дієвість інструментів їх впровадження, зокрема цільових програм, та реалістичність джерел їх фінансування. У розгалуженій системі цільових програм розвитку на різних рівнях (національному, регіональному та муніципальному) галузям культури і туризму приділяється достатня увага. Однак, галузева розрізненість і нескоординованість цих програм різко знижує ефект їх синергії, особливо в зоні пересікання інтересів культурно-мистецької сфери та туристичної привабливості територій.
  12. Так, на національному рівні Міністерство культури та інформаційної політики реалізує державну культурну політику через однорічні бюджетні програми, в яких інтереси туристичної привабливості територій складають близько 40%. При цьому основна увага приділяється досить вузькому сегменту – збереженню та реставрації пам’яток історико-культурної та архітектурної спадщини в національних і державних заповідниках, підтримці національних театрів, музеїв, художніх колективів. Як виняток – конкурсні програми Українського культурного фонду, які націлені на підтримку різнопланових проєктів. Незважаючи на значне зростання обсягів фінансування Міністерства культури та інформаційної політики впродовж останніх 6-ти років, у цілому сфера культури продовжує фінансуватися за залишковим принципом., а інвестиційні та розвиткові можливості галузі культури на державному рівні є вкрай обмеженими – лише близько 10% коштів, решта 90% йдуть на утримання мережі закладів культури.
  13. Більш комплексний підхід спостерігається на регіональному рівні, де цільові програми достатньо тісно ув’язані із розвитком культури та туризму – орієнтовно 30% від загальної кількості програм. Однак, фінансування заходів цих програм достатньо скромне і складає 7% від загального обсягу фінансування всіх цільових регіональних програм на рік, що значно поступається фінансуванню культурно-мистецької сфери та покращення туристичної привабливості Львівської області з боку центральних органів виконавчої влади (дані за 2018-2019 роки) – 180 млн. грн. (регіональний бюджет) проти 521 млн. грн. (державний бюджет). При цьому основна частина коштів і регіонального, і державного бюджетів припадає на збереження пам’яток культурно-історичної спадщини.
  14. Значиму роль у розвитку і культури, і туризму на Львівщині відіграє Програма транскордонного співробітництва Україна-Польща-Білорусь, де пріоритет «Промоція місцевої культури та історії» є одним із ключових. Фінансовий вклад цієї програми в регіон достатньо суттєвий – близько 100 млн. грн. (на 2018-2021 роки). При цьому, окрім «твердої» (інвестиційної) складової проєктів культурно-мистецького та туристичного спрямування, значна увага приділяється і «м’яким» видам діяльності, зокрема проведенню тематичних фестивалів, збереження традиційних ремесел, створення культурних маршрутів.
  15. Важливу роль у фінансовому забезпеченні культурно-мистецьких закладів починає відігравати їх комерційна діяльність, питома вага якої в обсягах валового доходу закладів коливається в досить широких межах. Приклад 2-х державних театрів Львівщини засвідчив, що власні надходження закладів складають 20%-30% сукупного доходу, власні доходи обласних комунальних культурно-мистецьких закладів – до 64%, а муніципальних – до 30%., що власні надходження закладів складають 20%-30% сукупного доходу, власні доходи обласних комунальних культурно-мистецьких закладів – до 64%, а муніципальних – до 30%.

 

Коментарі