Розмова з міським головою Радехівської громади Степаном Коханчуком відбулася в межах проєкту «Залучення громадян до справедливої трансформації вугільних регіонів Львівщини». Його реалізує ГО «Європейський діалог» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням Федерального міністерства економіки та енергетики Німеччини (BMWE).
Степан Коханчук зустрів нас без зайвого пафосу. Говорить упевнено й по суті, часом жартуючи. Радехівська громада для нього не просто територія, а важливий розділ власної біографії та справа життя.
«Якщо пам’ятаєте, свого часу Радехівщину вважали однією з економічно нерозвинених (депресивних) територій. Більше того, сюди відправляли людей на роботу мало як не на заслання. Таким був Радехів до початку децентралізації», — зазначив міський голова.
Степан Коханчук очолив Радехів у 2015 році, коли бюджет міста становив лише 13 мільйонів гривень. За два роки його команді вдалося подвоїти надходження. Цей успіх став основою для створення у 2018 році, в межах реформи децентралізації, Радехівської громади. Спершу до неї увійшли місто та дев’ять сільських рад, переважно менші села, які «ледь виживали». Великі, зокрема Павлів, долучатися не захотіли. Нині громада налічує місто і 41 село. За площею це друга громада Львівщини, проте населення тут невелике й розпорошене. У створенні громади в нинішньому форматі мер дякує Степанові Куйбіді, який тоді працював в обласній адміністрації.
Сьогодні громада спроможна і самодостатня. Бюджет загального фонду становить близько 480 мільйонів гривень, а разом зі спеціальним фондом і субвенціями наближається до 700 мільйонів. Третій рік поспіль громада віддає державі реверсну дотацію, щомісяця близько 2,7 мільйона гривень або 32 млн на рік. За планом на 2027 рік вона сягне приблизно 40 мільйонів, майже 10% надходжень загального фонду.
«Це багато для нашої громади. Ці кошти ми могли б використати, зокрема, на армію», — вважає Степан Коханчук. Торік громада спрямувала на потреби військових 59 мільйонів гривень.
За словами мера, такого результату досягли не дивом, а звичайною роботою: об’їхали підприємства, переконали власників платити «білу» зарплату, навели лад із землею та місцевими податками.
«Ми казали бізнесу: будете платити зарплату “по-білому”, податки підуть у міський бюджет. З нашого боку буде повне сприяння, палок у колеса ставити не будемо. Але хочемо від вас чесності. Так і домовилися», — розповів він.
Головним чинником розвитку Степан Коханчук називає якісне автомобільне сполучення, яке вдалося налагодити за підтримки тодішньої обласної влади. «Дорога — це основа, після цього починає розвиватися бізнес», — переконаний мер.
На початку його каденції містом було неможливо ні пройти, ні проїхати, воно скидалося на «одну велику калюжу». «Ні зі Львова, ні на Червоноград, ні на Броди чи Луцьк нормально не проїдеш. Починаючи з 2016-го ситуація почала змінюватися, і дороги стали тією основою, на якій потім виріс місцевий бізнес», — каже він.
Саме це дало поштовх розвитку підприємств, які наповнюють бюджет громади: Радехівського цукрового заводу, молочної компанії «Галичина», агропромислового підприємства «Західний Буг», «Мебель-Сервіс», Вузлівського спиртзаводу та багатьох невеликих фермерських господарств та інших підприємств.
Школи, клуби і лікарня: «Ми не для того створювали громаду, щоб усе закривати»
Освітня мережа громади велика: 24 заклади освіти, 14 дошкільних закладів, 3 заклади позашкільної освіти та Інклюзивно-ресурсний центр.Села розташовані далеко одне від одного, тож утримувати цю мережу непросто.
Позиція громади проста: поки на школу надходить освітня субвенція, її утримують. Коли субвенція припиняється, зарплати вчителям із місцевого бюджету не платитимуть, але приміщення збережуть.
«Ми не для того створювали громаду, щоб закрити школу. Школи самі закриються, якщо не буде дітей. Ми кажемо людям відкрито: поки йде освітня субвенція на вашу школу, ми, громада, утримуємо її. Як тільки вона закінчиться, доведеться школу закрити, а дітей возити на навчання. Але приміщення збережемо».
Торік громада закрила одну початкову школу, де навчалися двоє-троє учнів. Школи з недоукомплектованими класами працюватимуть далі, таких зараз чотири. Цього року на зарплати вчителям цих шкіл бракує близько 6,5 мільйона гривень державної субвенції. «Швидше за все, доплатимо. Людей без грошей у такий час не кинемо», — каже Степан Коханчук.
Мер стверджує, що в громаді не закрили жодного народного дому чи бібліотеки. Раніше в них майже не вкладали: бракувало обладнання й опалення, протікали дахи. Він згадує, як працівниці народних домів просили три літри фарби, бо більше їм раніше не давали. «Я кажу: беріть відро, беріть два, а вони: “А можна?”». План вкладень і ремонтів в установах культури розписано до 2030 року.
У с.Тетевчиці громада прийняла на баланс недобудований «палац» (будинок культури) площею близько 2600 квадратних метрів, який у радянські часи будували в радгоспі за індивідуальним проєктом. Цього року об’єкт вдалося ввести в експлуатацію й оформити документально, тож тепер у будівлю можна вкладати кошти. Водночас буря зірвала дах над бібліотекою села в цьому приміщенні і вона потребує негайного ремонту.
Медицина в громаді теж власна. Лікарня входить в спроможну мережу Львівської області й має підписано 14 пакетів з НСЗУ. Пологове відділення, на жаль, довелося закрити. Зараз мер із командою працює над створенням відділенням стаціонарного догляду в Стоянові. Разом із благодійними організаціями готують проєкт на 35 мільйонів гривень, який передбачає 23 місця з можливістю розширення. Потреба, за словами мера, величезна.
Війна, переселенці і ветерани
Навантаження від війни відчутне. У громаді є два місця компактного проживання ВПО, у Стоянові та Вузловому. У Вузловому поселяють жінок із дітьми, які навчаються поруч у ліцеї. За словами мера, переселенці знаходять роботу на місцевих підприємствах, а конфліктів немає: і місцеві, і переселенці можуть звернутися до мера чи його заступників і вирішити питання напряму.
Для ветеранів, за словами мера, налагоджена комплексна робота. Біля ЦНАПу на першому поверсі міської ради працює помічник ветерана. Громада співпрацює зі Спілкою ветеранів, а волонтерам виділила приміщення на першому поверсі та в підвалі адміністративної будівлі.
Громада опікується й мешканцями, які потребують допомоги. Територіальний центр зараз обслуговує вдома 50 самотніх людей.
Аеропорт чи індустріальний парк?
Коли заходить мова про можливий транспортний аеропорт на території громади, Степан Коханчук спершу посміхається.
«Ми про це дізналися з новин https://varianty.lviv.ua/publikatsiyi/novyi-transportnyi-aeroport-lvivshchyny-planuiut-rozmistyty-poblyzu-radekhova. Але географічно ми розташовані дуже вдало. Для громади це був би величезний поштовх. Радехів міг би стати транспортними воротами Львівщини».
До цієї перспективи він ставиться з оптимізмом, але обережно: наразі все на рівні проєктів, а реалізація, якщо відбудеться, справа далекого майбутнього. Територія під об’єкт, однак, є. Вона розташована біля села Павлів, за кілометр від Радехова. Якщо виїжджати з міста в бік Львова, поворот на Павлів буде праворуч, а далі тягнеться поле аж до цукрового заводу. Колись там був запасний аеродром, тож літаки на цій землі вже сідали.
Ще до створення громади Павлівська сільська рада визначила цю територію під індустріальний парк. За генпланом села це 203 гектари. Для аеропорту такої площі замало, тож довелося б долучити частину земель. Мер не вважає це нездоланною проблемою.
Власного індустріального парку громада досі не створила, і аргументи мера тут практичні. Він скептично ставиться до ідеї «індустріальний парк у кожній громаді».
«Це популізм. Достатньо одного індустріального парку на район. Ми передусім аграрний регіон. До того ж наша головна проблема зараз — брак робочих рук на вже наявних підприємствах. Навіщо створювати нові, коли на старих не вистачає людей?»
За потреби громада все ж може створити власний індустріальний парк. Резерв землі є: біля залізниці розглядають ще 30–50 гектарів. «Якби ми бачили потребу, ми б її шукали і рухали. Але ми не фантазуємо», — каже Степан Коханчук .
Справедлива трансформація: чому громада без шахт долучилась до проєкту
Радехівська громада бере участь у проєктах справедливої трансформації вугільних регіонів, хоча власних шахт не має. Проте багато місцевих працюють на шахтах сусідньої Шептицької громади, тож закриття шахт зачепить і жителів Радехівської громади.
Від участі в проєкті «Залучення громадян до справедливої трансформації вугільних регіонів Львівщини» мер насамперед очікує посилення міжнародних контактів і реальних громадських ініціатив. З міжнародною співпрацею, визнає він, у громади гірше, ніж в інших. Раніше діяла угода з польськими громадами, але після виборів і зміни керівництва там втратили інтерес до співпраці. Нині є угода з Паневежиським районом Литви, відбуваються взаємні візити, а литовці регулярно допомагають гуманітарними вантажами. Надійшло й нове запрошення від іншої польської громади.
Для громади важливо, що розробка стратегій розвитку та планів їх реалізації робить її відкритішою і передбачуванішою для міжнародних партнерів, а також відкриває доступ до грантів у масштабних проєктах. «Ми побачили, що програма працює. Тому справедливу трансформацію обов’язково пропишемо в новій стратегії розвитку громади до 2034 року», — пообіцяв мер.
Уже зараз громада розвиває з Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH енергоощадні проєкти, які мають зменшити витрати комунального підприємства на електроенергію та забезпечити безперебійне живлення критичної інфраструктури й соціальних закладів. За підтримки Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH на міському водозаборі працюють над реалізацією проєкту з встановлення сонячної електростанції: 70 кВт панелей і 120 кВт акумуляторів. Проєкт коштує орієнтовно 6 мільйонів гривень, із яких 4,7 мільйона надасть грант, решту додасть міський бюджет. Водозабір обрали як найбільш енергозатратний об’єкт: його річне споживання становить 220 тисяч кіловат-годин.
Також за підтримки Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH встановлюють 30 кВт сонячних панелей і 60 кВт акумуляторів для каналізаційної насосної станції. Один заклад освіти вже отримав акумулююче обладнання, наступними в черзі садочки та школи.
Великі сподівання громада покладає на нову програму Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH із фінансуванням від 2 до 5 мільйонів євро, зокрема на водопостачання та водовідведення. У Радехова є перевага: готова проєктно-кошторисна документація на реконструкцію очисних споруд. Рік тому її вартість оцінювали в 70 мільйонів гривень, тож тепер кошторис, імовірно, зросте щонайменше вдвічі.
«Про який розвиток говорити, коли все зупиняється»
Радехівська громада вміє домовлятися з бізнесом, утримувати школи, допомагати армії й не розкидатися тим, що має. Але навіть найкращий місцевий менеджмент упирається в те, що відбувається далеко за її межами.
«Найбільше нас зараз турбує ситуація в країні. Через складну фінансову ситуацію в державі казначейство не проводить платежі, виникають борги перед підрядниками. Важко говорити про системний розвиток, коли все зупиняється. З нетерпінням очікуємо, коли ситуація виправиться», — пояснює Степан Коханчук.
Це, мабуть, головний контекст, у якому в жовтні 2026 року живе Радехівська громада та решта громад Львівщини.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Залучення громадян до справедливої трансформації вугільних регіонів Львівщини». Ініціативу реалізує ГО «Європейський діалог» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням Федерального міністерства економіки та енергетики Німеччини (BMWE).