Останнім часом ми дуже багато чуємо про справедливу трансформацію вугільних регіонів. У попередньому інтерв’ю ми спілкувались із директором департаменту економічної політики Львівської ОВА Степаном Куйбідою, який достатньо детально роз’яснив нашим читачам, що ж це за процес. Сьогодні ми поспілкуємось із Олександром Софієм – представником громадської організації «Європейський діалог», яка в рамках цього процесу реалізовує один з важливих проєктів. Цей проєкт фінансується Федеральним міністерством економіки і захисту клімату Німеччини (BMWK) та підтримується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH. До кінця жовтня 2024 року, у рамках цього проєкту, будуть забезпечені більш екологічні та гідні умови проживання для понад 580 внутрішньо переміщених осіб, шляхом проведення комплексу робіт з облаштування 7 приміщень для їх тимчасового проживання на території Червоноградського вугільного мікрорегіону.
Який проєкт реалізовуєте в Червоноградському вугільному мікрорегіоні «Європейський діалог»? В чому він полягає?
Проєкт має назву “Гідні та екологічні умови проживання для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які проживають у Червоноградському вугільному мікрорегіоні”. Цілями проєкту є ремонт приміщень з метою створення додаткових місць для розміщення переселенців та здійснення заходів з термомодернізації будівель і встановлення сонячних електростанцій для зменшення витрат енергії на утримання приміщень.
У підсумку ми отримаємо: покращені умови проживання ВПО, підвищену енергоефективність приміщень та зменшення витрат місцевих бюджетів на утримання житла для ВПО, а також розроблений механізм реалізації інвестиційних проектів для забезпечення гідних та екологічних умов життя ВПО у співпраці з різними суб’єктами – донорами, громадськими організаціями, органами влади, комунальними установами, бізнесом.
Також одним із позитивних ефектів реалізації проєкту буде те, що на базі об’єктів інвестування розпочнеться створення навчально-практичних центрів, які передбачають оновлення матеріально-технічної бази навчального процесу, що створює умови для перепідготовки ВПО з метою їх повноцінної інтеграції в соціально-економічне життя громад, а також забезпечить перепідготовку працівників вугільної промисловості в рамках справедливої трансформації Червоноградського вугільного мікрорегіону.
Наскільки складно громадським організаціям реалізовувати такі проєкти? І чи був у вас попередній досвід в реалізації саме таких «твердих» проєктів?
Ми реально зайшли в нову сферу діяльності. Взагалі війна в Україні змінила долю дуже багатьох громадських організацій. У «Європейського діалогу» в 2022 році щонайменше чотири проєкти просто припинилися. Спочатку був шок. Але ми швидко від нього відійшли і знайшли для себе нішу – вирішили, що будемо розвозити гуманітарку. Спочатку це була справжня «волонтерка», бо ми хапалися за все, що було. Але потім Міжнародна організація з міграції нас верифікувала і довірила нам на контрактній основі поширювати їхню гуманітарну допомогу. Весь 2022 рік ми розвозили гуманітарку по Львівській області.
Наприкінці 2022-го іноземні донори акліматизувалися до сучасного стану справ в Україні і почали оголошувати багато конкурсів. В основному вони були зосереджені на тій же гуманітарці, але почали з’являтись проєкти, скеровані на роботу з ВПО.
Спершу один з донорів, з яким ми співпрацювали до повномасштабного вторгнення, запропонував нам написати великий проєкт по інтеграції ВПО. Що ми і зробили. Увесь 2023-й рік ми повністю перейшли в тематику ВПО.
В 2024 році пріоритети донорів дещо змінились, вони почали ставити перед громадянським суспільством України більш глобальні цілі і відповідно ми починаємо реалізувати проєкт, пов’язаний з посиленням інституційної спроможності громадських організацій, щоб вони допомагали місцевій владі вирішувати проблеми, пов’язані з війною.
Це був такий невеликий екскурс у минуле. А тепер повернусь до відповіді на ваше питання. За ці 2022-23-ій роки ми реально побували у кожній громаді Львівщини, у кожній громаді ми знаємо і керівників цих громад, і громадські організації, які там функціонують, і більшість проблем, з якими щодня стикаються ці громади. Коли зайшла мова про проєкт «Гідні та екологічні умови проживання для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які проживають у Червоноградському вугільному мікрорегіоні», то донор нас теж достатньо довго вивчав, щоб верифікувати і довірити реалізацію цього роєкту.
Для «Європейського діалогу» – це була абсолютно нова сфера діяльності, але ми впевнені, що впораємось і в підсумку отримаємо нову сферу своєї діяльності. Вона буде пов’язана не стільки із вирішенням проблем шахтарських регіонів, а з наслідками війни в Україні. Ми вважаємо, що це важливо для нас, для влади, для держави. Ми, як представники громадської організації з багаторічним досвідом, знаємо, що таке гранти, і як працювати з донорами. Місцева влада мало собі уявляє, як працювати з донором, що таке проєкт та його показники і як їх досягати. Тому виконуємо свою місію щодо подолання наслідків війни і ділимось досвідом з місцевою владою, як правильно працювати з донором.
Досвід європейських країн показує, що грантові кошти не всі вміють результативно використовувати. У цій сфері рекордсменами були поляки, які дуже швидко зрозуміли, як правильно скеровувати європейські кошти на розвиток своєї держави. Вони освоювали 60-70% коштів Європейського Союзу, а всі інші країни справлялись з цим завданням лише на 30-40%. Секрет поляків дуже простий – вони виховали фахівців в громадському секторі, які навчили представників місцевої влади нюансів донорської допомоги.
Наскільки складно врахувати всі вимоги донора, місцевої влади та власників цих об’єктів для отримання максимально корисних результатів?
Я почну з інтересів кожної сторони, а потім ми до цього технічного питання повернемось. Які б не були між нами різні підходи – в держави, в органів місцевого самоврядування, у власників приміщень, в донора, у нас – все-таки нас об’єднує одна ціль – ми всі хочемо зробити щось корисне. Причому для влади це особливо корисне, бо вони страшенно люблять так звані тверді проєкти, результати яких можна помацати і показати людям.
Друге, от тепер починаються різні інтереси. Власники об’єктів зацікавлені в таких проєктах, бо у них маса приміщень, які роками не ремонтувалися. Грошей на це потрібно багатого, а їх немає. Тому, звичайно, коли приходить донор і хоче відремонтувати якийсь будинок, то вони просто щасливі і максимально сприяють цьому донору. Тобто, у власника приміщення прямий інтерес. У влади теж прямий інтерес, бо в бюджеті завжди не вистачає грошей на всі об’єкти, які знаходяться у її підпорядкуванні.
У донорів не стільки інтерес в таких проєктах, скільки виконання своєї місії – соціальної місії, яка десь близько корелюється з тими завданнями, які донор ставить собі в основному проєкті. Наприклад, якщо ми відремонтуємо гуртожиток в якомусь технікумі чи училищі, то ми зробимо умови для навчання і проживання дітей. Якщо шахтар звільниться, то він матиме прекрасні умови в цьому училищі чи технікумі для перекваліфікації.
Ну а інтерес «Європейського діалогу» в тому, що ми можемо виконувати свою місію і працювати для суспільства в час війни. І другий наш інтерес – це бажання навчити місцевих акторів працювати в проєктному менеджменті. Ефективно працювати для відбудови і відновлення України.
Чи сильно вам заважають ці всі державні вимоги і норми? Наскільки складно громадській організації поєднати вимоги донора і вимоги державні?
Звичайно, громадська організація, яка вперше береться за реалізацію таких проєктів, не є компетентною у всіх вимогах, які ставить держава і донор. Але це лише на початку було страшно, тепер ми почали застосовувати свої процедурні механізми і спокійно виходимо на відкриті торги. Зараз ми дійсно маємо хороший документ, який можемо показати іншим громадським організаціям і навчити, як не напоротися на різні неприємності.
Тобто ви фактично з нуля створювали цей процедурний документ по закупівлях?
Ні, він був у нас. Але він був дуже формальний. Ми в рамках інших проєктів робили закупівлі, але там всі ці процедури були не настільки детально прописані. У ході реалізації такого масштабного твердого проєкту ми зрозуміли, що кожне слово є важливим.
Звичайно, при таких масштабах, не всім громадським організаціям вистачає людського ресурсу для вирішення усіх технічних проблем. Тому донор дає можливість залучати до реалізації проєкту кошторисників, проєктувальників, юристів. Більше того, коли ми почали реалізовувати цей проєкт, то в ньому не був передбачений енергоаудит, але ми переконали донора, що починати будь-які ремонтні роботи без енергоаудиту цих приміщень не ефективно, оскільки в нас дуже багато робіт по термомодернізації. Ми провели енергоаудит усіх приміщень, які потрапили в проєкт, і передали висновки аудиторів власникам об’єктів, яким вони зможуть користуватись і по завершенню нашого проєкту.
Зараз ми знаходимось на етапі завершення виготовлення проєктних документацій, проведення державних експертиз, технічних наглядів, авторських наглядів та тендерів на будівельні роботи.
Найбільша проблема для нас – це те, про що ви запитали – різні підходи до вимог в будівельних роботах, підходах, стандартах. В Україні вони одні, в донора трохи інші. Тому ми були змушені взяти фахівця, який переформатовує наші локальні кошториси, зведені кошториси та інші документи у формат, який буде задовільняти донора. Тобто від проєктних організацій ми нічого зайвого не вимагаємо – вони, як робили свою проєктно-кошторисну документацію згідно з українським законодавством, так і роблять.
Але на тендери по будівельно-ремонтних роботах ми виходимо з документами, які відповідають вимогам донора. Тобто, реалізовуючи цей проєкт, ми намагаємось дотримуватись «золотої середини» між вимогами українського законодавства та вимогами донора.
Як ви обирали об’єкти для цього проєкту?
Тут найвагоміше слово було, звичайно, за місцевими органами влади, саме з Червоноградського району, тому що туди заходив цей проєкт. Важливою для нас була позиція і думка Львівської обласної військової адміністрації. Адже вони в попередні роки вклали немало грошей в об’єкти. Тобто це об’єкти, які ремонтувалися за бюджетні кошти, але вони не були доведені до логічного завершення, бо бюджетних грошей банально не вистачило або виникла нагальна потреба терміново там поселяти людей, які втікали від війни.
Дуже часто в цих приміщеннях були зроблені внутрішні роботи, а будинок стояв далі неутеплений і ми витрачали величезні гроші на його опалення. Це нікого не влаштовувало. Тому практично на всіх об’єктах, які потрапили у наш проєкт, вже були розпочаті роботи. Більше того, у нас є об’єкти, де вкладені не лише бюджетні кошти, а, наприклад, Міжнародної організації з міграції.
Дуже важливо наголосити на ще одній вимозі донора, яка в нас тільки починає враховуватися під час проведення ремонтно-будівельних робіт – це доступність та інклюзивність. Якщо ми проводимо внутрішні роботи, то обов’язково мусимо подбати про наявність пандуса і облаштувати кілька кімнат для людей з інвалідністю. В одному з об’єктів – в Добротворі, ми змушені пробивати спеціальний вхід для того, щоб зробити пандус.
Маючи вже цей свій досвід, ви б ще займалися такими проєктами в майбутньому?
Я думаю, що в Україні є дуже небагато громадських організацій, які мають такий досвід, тому нам точно не хочеться покидати цю сферу. Ми хочемо бути корисними в Україні. Ми маємо роками напрацьовану «інфраструктуру», ми маємо значний досвід, особливо в питаннях співпраці з обласною адміністрацією та радою та органами місцевого самоврядування. Ми до цього йшли роками, завойовували собі авторитет, імідж і працювали, реально втілюючи суспільно важливі проєкти. Ми зараз зреалізуємо цей «будівельний» проєкт і отримаємо черговий багаж знань і вмінь, які потрібно далі застосовувати.
Тому, відповідаючи уже конкретно на запитання, так, ми точно би взялися за схожі проєкти. Бо це потрібно! Зараз кожен повинен бути корисним і ефективним своїй державі на своєму місці.
Розмовляв Маркіян Войтович, Leopolis.news